#9 я не хочу і не можу, я хочу і
про зацікавленість, підтримку та бажання
я наполягаю на тому, що мені необхідно припинити порівнювати себе та своє життя до вторгнення і після, але знову не можу цього не зробити.
до бажання та мрії переповнювали мене, були джерелом енергії та готовності діяти навіть попри страх та сумніви, штовхали вперед, коли не було сил, а після — нічого; пустота, відсутність, тиша. я памʼятаю себе до і пишаюсь, я дивлюсь на себе після і наповнююсь сумом, розчаруванням, злістю.
за цей час зʼявилось чимало якісного і цікавого контенту українською. я радію та захоплююсь людьми, які його створюють, але я не хочу його слухати чи дивитись. я спостерігаю, але не взаємодію. я відкриваю та закриваю, починаю та не продовжую. я буквально відчуваю, що мені не цікаво, навіть якщо насправді це є частиною моїх інтересів. парадокс? так! правда? так.
а ще є відчуття, що інформації та емоцій забагато. я часто знаходжусь в стані ментального перевантаження. тоді здається, що світ занадто яскравий, гучний, інтенсивний; подій — забагато, а простору, часу та сил обробити їх — замало.
що залишилось — це книжки та ньюзлетери. я міцно тримаюсь за читання, бо саме воно мене заспокоює та дає відчуття, що я не втратила себе остаточно. скоро — або колись — я зберусь із думками та напишу про свої нові читацькі рекомендації. стільки всього я прочитала, стільки всього хотіла би (так?) та могла би (так?) розповісти. тільки віднайти би в собі цю здатність.
тільки би, тільки би, тільки би!
навесні, коли я переїхала до Праги, моя подруга Юля раптом розповіла мені про подкаст “саморефлексії”. тоді мені було дуже самотньо, сумно та страшно, і тому я пішла на прогулянку з Іггі та включила якийсь із епізодів в надії, що він мене підтримає.
я послухала один, а потім ще і ще. врешті-решт я повернулась до самого першого епізоду, який його ведуча Марія опублікувала в 22 році, і прослухала взагалі все. так у мене нарешті знову зʼявився подкаст, на оновлення якого я дуже, дуже чекаю!
епізоди, які я згодом переслухала та рекомендую з подвійною наполегливістю:
Марія також створила воркбук, який я купила і відклала, але нещодавно відкрила знову з думкою, що хочеться приділити йому час. обіцяю собі, що так і зроблю після цього листа.
в червні я приїхала в Київ, бо хотіла розділити з моїми подругами важливі для них моменти. Аліна вигадала та намалювала колекцію з одягу та побутових предметів, яку продавали на Японському маркеті, а моя подруга Настя приїхала з Дубліну спеціально для того, щоб привезти в Україну свій бренд чаю omma та провести чайну церемонію. я дуже хотіла бути поруч із ними, підтримати, відсвяткувати.
присутність на чайній церемонії нагадала мені про існування дуже особливих досвідів, які приваблюють та наповнюють саме мене. я люблю чай і вже давно мрію побувати в Японії, а тепер знаю, що коли це станеться, я обовʼязково піду на традиційну чайну церемонію із японським майстром.
є мрія, є — хоч і слабка, але щира — віра в те, що це відбудеться — це вже прогрес, досягнення та додаткове джерело надії для мене. так не завжди, але в день, коли я починаю писати цей текст, я відчуваю, що живу і хочу жити.
потім я повернулась до Праги, прокинулась і одразу відкрила телеграм, щоб перевірити, чи все гаразд в Києві. запевнилась в цьому, продовжила гортати і побачила дуже короткий пост в телеграм-каналі моєї подруги Юлі, яку я вже згадувала в цьому листі — “sharing is caring”. вона поділилась тим, що почала слухати аудіо-курс “мене достатньо”. я прочитала пост, подивилась на сторінку курсу і миттєво його купила.
я нічого не знала про його авторку, я не заглиблювалась в деталі курсу. я довіряю Юлі і знаю, що вона поганого не порадить. в моменті я відчула, що це саме те, що зараз мені потрібно, і все.
я отримала доступ і почала слухати в той же день. мене вразило, наскільки спокійним та лагідним був голос його авторки та ведучої Марини. протягом місяця тричі на тиждень вона надсилала серію аудіо в канал та залишала додаткові практики. я слухала, записувала та виконувала.
цей курс був ще одним поверненням в минуле, в якому мені була здатність віднаходити та яскраво проживати насолоду та натхнення.
коли місяць закінчився, я відчула, що сумуватиму за Мариною, її голосом та історіями. вона тимчасово давала мені підтримку, яка була гостро мені необхідна, і я за це дуже вдячна!
в серпні я знову приїхала в Київ, бо дуже хотіла відсвяткувати свій день народження саме там. у мене було свято із неймовірними людьми та бажаними подарунками, а найцінніша, найулюбленіша частина — те, скільки тепла та ніжності я отримала в привітаннях.
я люблю свята за те, що вони виштовхують нас із нашого повсякденного стану, в якому ми знаходимось, бо поспішаємо, втомлюємось, не встигаємо, вирішуємо проблеми, витримуємо невідомість та небезпеку, і стільки всього ще.
свята підштовхують до того, щоб згадати про те, як багато в нас є любові.
ми живемо в екстраординарно складних обставинах. ми заслуговуємо на екстраординарну кількість взаємопідтримки та турботи. це в наших руках.
бережи себе, обіймаю!
ура-ура, новий лист від насті!! кожен раз як теплий промінчик сонечка.
Настььь, я дивилася на цей курс і не купила тоді, ааа! А тепер після твоїх слів я розумію, що це те, що мені треба теж дуже сильно! Обіймаю тебе і дякую, що ділишся! це потрібно мені