#6 десять книжкових рекомендацій
про тексти, які вразили мені в 2024 році
нещодавно я була на заході, в кінці якого спікерів запитали про їх ідеальний день. хлопці, які дві години цікаво розповідали історії та влучно жартували, розгубились і не знали, що казати. людина з аудиторії пояснила, що просто хоче знати, що вони люблять робити для себе. на жаль, це не допомогло.
мені шкода, що так, і я безмежно вдячна за те, що у мене завжди є читання.
колись я щомісяця писала величезні пости в блозі з оглядами всіх прочитаних мною книжок. їх іноді бувало по шість-вісім штук. і я робила це двома мовами. а ще у мене було дві роботи. як це було можливо? я не знаю.
іноді я згадую такі історії з відчуттям, що це було або інше життя, або інша я.
але сьогодні я просто хочу коротко розповісти про книжки, які я прочитала минулого року, і на які раджу звернути увагу!
українська тематика
«Планета Полин» Оксана Забужко
це одна з перших книжок, з яких я почала своє свідоме знайомство з українською літературою. і як на мене, це був правильний вибір!
тут зібрані есе про постаті та події, які Забужко вважає визначними для української культури. наприклад, декілька років назад я дізналась про мандрівницю та фотографку Софію Яблонську, я була в захваті від її тревелогів, а Забужко присвятила їй есе, завдяки якому я дізналась про Яблонську ще більше. або ж є постать Соломії Павличко. я щось про неї чула та читала, а Забужко була з нею близько знайома і змогла поєднати публічне з особистими, розкрити Павличко більш повноцінно.
Забужко вражає та надихає тим, наскільки різноманітними та багатогранними є її знання. її тексти дуже цікаво читати, а ще — після них хочеться продовжувати свою самоосвіту.
«З непокритою головою. Українська жіноча проза» Віра Агеєва
як віднайти свій голос та почути його, коли суспільство навколо наголошує на тому, що ти, як жінка, не маєш на це не тільки права, а й здатності? ця збірка складається з ілюстрацій та прикладів пошуку та боротьби. вона є зручною можливістю ознайомитися з фрагментами різних текстів, написаних українськими письменницями, та дізнатись, які з них хочеться прочитати цілком.
«Бунтарки: нові жінки і модерна нація» Віра Агеєва
навчання на магістратурі в Швеції дало мені доступ до місцевої бібліотеки та академічних текстів феміністок. я була вражена та обурена. чому я не знала про них раніше? чому такого немає в Україні? проблема була у відсутності, але не українських феміністок та їх текстів, а дій з мого боку, щоб про них дізнатись.
на щастя, ми маємо можливість змінюватись, а такі дослідниці, як Агеєва, досліджують діяльність українок попередніх поколінь, щоб розповісти нам. це одна з найважливіших книжок, які я прочитала минулого року. ось чому:
Марко Вовчок, тобто Марія Вілінська, народилась у 1833 році, але це не завадило їй мати свідоме бажання та ціль “належати тільки собі”, а не чоловіку. Наталя Кобринська, про яку я дізналась лише завдяки Агеєвій, роздумувала та писала про те, чи “вважається працею та хатня робота, за яку жінка не отримує грошей, але без якої неможливе життя кожної родини?”. А Ольга Кобилянська розповідала про жінок, які власноруч обирають, що робити з собою та своєю долею попри обставини та патріархальне суспільство навколо. і це тільки декілька прикладів.
я мрію, щоб якомога більше українок та українців прочитало цю книжку.
«Лексикон таємних знань» або «Так, але» Тарас Прохасько
Прохасько — дуже важливе для мене відкриття. звісно,
я багато разів чула про нього, але прочитала тільки в 2023. я ще повернусь до нього в кінці цього листа, а тут — дві його книжки, які я купила, коли захотіла прочитати взагалі все, що він колись публікував. якщо не все, то якомога більше!
мені подобається, що Прохасько не боїться бути чуттєвим та сентиментальним. «Так, але» — збірка особистиих есе. в них він згадує, наприклад, як малим займався різними видами спорту з батьком та братом, а згодом став дорослим та годинами гуляв містом з коляскою зі своєю дитиною. ці історії не повʼязані між собою, але вони однаково теплі. збірка наповнена спостереження про повсякденне життя, яке можливе, якщо жити його з відкритістю та інтересом.
а от «Лексикон таємних знань» — це повісті та оповідання. деякі з них звучать як справжні історії з життя Прохаська, а інші — як пригоди з паралельних реальностей. в них немає фантастики, але вони фантастичні. читаєш, читаєш, читаєш, а потім зʼясовується, що ти десь далеко та глибоко в історії, і повертатись звідти, звісно ж, не хочеться.
художня література
“An Apprenticeship or The Book of Pleasures” Clarice Lispector
я півтора року хотіла написати це: Кларісі Ліспектор — одна з найвизначніших постатей у літературі, написаній португальською мовою, але народилась вона у єврейській сімʼї в Україні! я дізналась про неї від свого старого приятеля бразильця. чому цього не сталось раніше? чому майже ніхто не знає про неї? я вважаю, що Ліспектор має стати обовʼязковою частиною масштабного культурного світу, створеного українцями, який ми тільки відкриваємо для себе.
а що з книгою? чи сподобалось тобі “Джерело” Айн Ренд? якщо так, цей роман Ліспектор для тебе, а якщо ні — що ж, рухайся далі.
“Cleopatra and Frankenstein” Coco Mellors
я можу помилятись, але я вважаю, що якщо в майбутньому люди захочуть дізнатись, якими були стосунки в перші десятиліття двадцять першого століття, їм варто прочитати цю книгу.
це історія про знайомство двох дуже яскравих — але, як зʼясується пізніше, дуже травмованих — особистостей, про закоханість та роман, якому заздрять всі навколо, і про те, як вся ця казка стає пеклом. читати і смішно, і сумно, а відірватись — неможливо.
“The Bradshaw Variations” Rachel Cusk
Каск — одна з моїх улюблених письменниць. я прочитала майже всі з її опублікованих книг, а деякі перечитувала знову та знову. але цей роман обрала вперше.
він про сімʼю та стосунки в них; про те, як змінюється динаміка, коли один відмовляється від свого звичного життя та залишається вдома з дитиною, а інший — продовжує те, що було раніше. потім вони ще й міняються місцями, але, на жаль, попри нове розуміння один одного, дистанція наче тільки збільшується.
я люблю Каск за те, що вона пише про комплексність людей та їх життів. це чесно, а для мене тільки так історії можуть бути по-справжньому цікавими.
нон-фікшн
“Too Much of Life” Clarice Lispector
коли я знаходжу те, що мені подобається, я хочу максимально в це зануритись та отримати всі можливі досвіди. і тому не дивно, що після знайомства з декількома романами Ліспектор я захотіла більшого.
“Too Much of Life” — це збірка колонок, які Ліспектор писала для бразильських газет протягом багатьох років. якби вона жила зараз, у неї точно був би персональний ньюзлетер, але її життя пройшло в двадцятому сторіччі, тому щотижня бразильські читачі відкривали свої недільні газети та дізнавались про свіжі досвіди та думки “урагану Кларісі” (так її прозвали після виходу її першої книжки).
я вдячна за можливість зануритись ще глибше у світ та творчість особистості та письменниці, яка так сильно мене вразила та захопила, але я розумію, що саме цю книгу варто читати лише після її романів та розуміння, що і тобі дуже подобається те, що відбувається в її думках та текстах. як мінімум, через те, що в ній майже девʼять сотень сторінок.
мої відкриття та скарби
ніколи раніше я не мала відповіді на питання про улюблену книгу, а тепер — маю. ще й дві! який щедрий видався рік.
“Água Viva” Clarice Lispector
її неможливо по-справжньому ані охарактеризувати, ані категоризувати. в ній немає обраної форми чи сюжету. Ліспектор пише про масштабне та повсякденне, вона ділиться своїми думками та спостереженнями, питаннями, сумнівами та ствердженнями. іноді її тексти незрозумілі, часто непередбачувані, але завжди — прекрасні.
щоб отримати задоволення від читання, варто залишити всі очікування та уявлення; і дозволити Ліспектор провести екскурсію своїм світом.
я перечитала цю книгу три чи чотири рази за рік. кожного разу я була в шоці та захваті від того, що хтось так відчував, думав та писав. я купила десяток примірників та подарувала їх всі. я зроблю так знову. вона екстраординарна. прочитай її, будь ласка!
Тарас Прохасько «НепрОсті»
Прохасько, як і Ліспектор, відмовляється від стандартних жанрів та форм. «НепрОсті» — це роман, але він побудований як серія оповідань. про нього дуже складно щось розповідати, бо він відрізняється від звичного та зрозумілого. знову треба просто довіритись та відкритись, увійти в свій автора або впустити його до себе.
чи то Прохасько, чи інтернет каже, що це “альтернативна історія Карпат”. тут є історичний контекст та історичні події. іноді вони викликають питання чи збивають з пантелику. тому так важливо памʼятати про “альтернативність”.
«НепрОсті» —це одночасно одна цільна масштабна історія і багато маленьких та неоднорідних. події відбуваються в різних — справжніх та вигаданих — локаціях та часових періодах. в центрі сюжету — чоловік та жінка, які зустрілись та покохали один одного, а потім у них народилась донька.
може здатись, що все просто, але це величезна ілюзія. мені довелось прочитати цю книгу два рази підряд, щоб хоча б частково зрозуміти та усвідомити все, що в ній відбувається. Прохасько робить із думкою та словом щось надзвичайне. я в шоці та в захваті.
взагалі-то для цього листа я обрала двадцять книжок, але в процесі його написання зрозуміла, що це забагато і для мене, і для тебе, тому зупинилась на десяти. якщо тобі хочеться прочитати продовження — дай мені знати, будь ласка!
також я буду вдячна за твої власні книжкові рекомендації.
бережи себе, обіймаю!
я хочу продовження!!! мені потрібно знати що там за 10 інших книжок 🥰
дуже класна підбірка)) додала декілька у свій книжковий віш лист