#10 2025 > 2026

про сум за домом, самотність та дорослішання

в якому стані та настрої ти починаєш цей рік?

чи вже запізно про це питати, бо пройшло два тижні, час для рефлексії закінчився, і ми повернулись в режим виконання та досягання? якщо так, я відмовляюсь приймати ці умови та наполягаю на своєму питанні.

я відчуваю таке виснаження, що мені не допомогли майже три тижні канікул, коли я не працювала. розумію, що якби їх не було, вони здавалися би мені рішенням всіх моїх проблем. також можливо, що якби я провела їх в інших умовах, ефект був би інший.

чи маю я взагалі право на те, щоб говорити голос про те, що я настільки втомилась? звісно, я відчуваю, що ні, але ось я беру і все одно роблю це. і приймаю, і сварю себе.

в 2022 році я вперше в житті зробила те, про що до цього тільки чула та фантазувала — взимку поїхала в тепло та насолоджувалась лагідним сонцем, поки Київ був покритий льодом та напругою щодо майбутнього. але навіть та подорож не була відпусткою, я продовжувала працювати. просто настрій покращився, а кількість сил збільшилась.

тоді я була в захваті та планувала обовʼязково повторити цей досвід! досі цього не зробила, але виправлюсь. подумки в розмовах сама із собою я наполягаю на тому, що наступної зими я нарешті влаштую собі відпустку в теплі, а тут і зараз думаю про те, що саме так сильно мене виснажило і що варто робити інакше.

Туреччина, початок лютого 2022

в грудні мені раптом стало цікаво порахувати кількість днів, які я провела в подорожах, а не там, де живу — пишу саме так, бо з квітня я живу в Празі, але досі несвідомо кажу “дім”, коли говорю про Київ. виявилось, що більше сотні, тобто майже третину року.

вау! я з дитинства мріяла багато подорожувати, я роблю це. я здійснила велику мрію? і так, і ні, і так, і ні, і.

більшість тих днів я провела в Києві, куди, очевидно, не їздила в подорож, а поверталась. я сумувала за дорогими серцю людьми та місцями, за собою поруч із ними, за тим, як я почувалась, коли вони були частиною мого повсякдення, а не моїх спогадів.

і тому я їздила знову та знову, витримувала добу в дорозі в один бік, шукала житло у знайомих, обирала не їздити в інші місця, витрачала дні відпустки та лікарняних, і гроші, а ще — час та сили. звісно, все це того вартувало, бо я отримувала те, чого потребувала найсильніше — можливість повернутись додому, побути на своєму місці, втекти від самотності та розгубленості, відчути полегшення та тепло.

я знаю, що є так багато людей, які відчувають все те саме, але не можуть ось так приїхати. я усвідомлюю, наскільки мені щастить, та відчуваю вдячність за це, але у кожного досвіду є ціна, і у цього теж.

Київ, серпень 2025

декілька років назад я відчула великі внутрішні зміни, які звучали як “от тепер я доросла людина”. але здається, саме в 2025 році я проходила відчутний та неприємний етап дорослішання.

я стикнулась із черговою порцією ілюзій про себе та була вимушена витримувати знання про те, що я можу поводитись зовсім не так, як мені хотілося би. я справлялась гірше, ніж очікувала. я робила боляче найближчим людям. я дозволяла іншим нехтувати мною. я страждала, жаліла себе, звинувачувала всіх та все в тому, що не так у мене, замість того, щоб брати відповідальність та щось змінювати. і все попри впевненість в тому, що я не жертва, і що я завжди за все відповідальна. зараз теж я відчуваю і сум, і злість, і образу. скільки можна!

ми не завжди такі молодці як звикли вважати, але це і не означає, що ми погані.

все просто, все складно, все як завжди.

Київ, серпень 2025

я починаю цей рік без сил, в поганому настрої та стані внутрішнього конфлікту. я хочу додому, але також я хочу нарешті відчути, що мій дім саме там, де я обираю бути зараз, а не там, де він був раніше.

і я розумію, що це означає, що я маю припинити втікати за першої можливості та почати докладати більше свідомих зусиль для того, щоб створювати та наповнювати своє життя в новому місці.

минулого року мені часто було дуже самотньо та сумно. я втомилась, я більше не хочу так почуватись.

привіт. мене звати Настя, і я живу в Празі! те, що мій дім зараз тут, не відміняє того, що Київ став і залишається найдорожчим моєму серцю місцем на планеті.

також цього року я писатиму набагато більше і надсилатиму тобі листи. я цього дуже хочу, я зможу!

Прага, літо 2025

п.с. а ще я нарешті розпочинаю другу ітерацію свого книжкового клубу — онлайн.

отже, план такий: на початку місяця (цього разу виходить пізніше, наступного обіцяю зробити це в перші дні) я анонсую книжку, яку ми разом читатимемо, а в останні вихідні місяця ми зустрічаємось онлайн на декілька годин, щоб разом подумати вголос, поділитись враженнями та поговорити про те, що нас турбує.

вартість однієї зустрічі — донат 500 гривень або 10 євро або 12 доларів. я вже створила окрему банку, але якщо раптом цей варіант тобі не підходить, ти можеш надіслати гроші мені на PayPal (mozghovanastasiia@gmail.com). всі кошти я щомісяця передаватиму на актуальні потреби ЗСУ та, як завжди, розповідатиму про те, на що саме вони пішли.

в січні я пропоную разом прочитати Endling, роман українки Марії Реви, який минулого року відібрали для довгого списку Букерівської премії.

якщо ти хочеш взяти участь, будь ласка, зроби донат, відкрий подяку, яка відобразиться автоматично, та переходь за посиланням, щоб долучитись до закритої групи клубу.

якщо будь-що піде не так, ти можеш просто відповісти на цей лист.

бережи себе, обіймаю!